Минулого тижня NHS Англії відзвітувала про річ, яку в британських новинах подали майже буденно: сто тисяч людей вилікували від гепатиту C за десять років, і країна вперше говорить про елімінацію хвороби [1]. Мене в цій історії зачепив не ювілей. Зачепив перелік країн, уродженців яких англійська система охорони здоров'я цілеспрямовано запрошує здати аналіз. Україна в цьому переліку є [3][14].
Тобто людину, яка народилася в Україні і зараз живе у Британії, шукають: їй напишуть, запропонують безкоштовний домашній тест, спитають про старі медичні маніпуляції. А якщо ви живете в Україні, вас не шукає ніхто. Доведеться прийти самостійно.
Три місяці тому я вже писала, як безкоштовно перевіритися на гепатит C в Україні - алгоритм і групи ризику там. Сьогодні про інше: про країну, яка цю хворобу майже добила, про те, чому ми взагалі в її списку, і про єдине серйозне заперечення проти цих ліків, яке варто знати.
Вірус, який роками нічого про себе не каже
Гепатит C - це вірус, який передається через кров і в більшості інфікованих залишається в організмі надовго, роками тихо руйнуючи печінку. Не болить. Не піднімається температура. Немає жовтизни, якої всі чекають від слова «гепатит». Людина дізнається про нього або випадково, здаючи кров з іншого приводу, або через 20-30 років, коли печінка вже в рубцях (це називають фіброзом, а найважчу його стадію - цирозом).
Англійський пацієнт Пол Ітвелл, 65 років, дізнався про свій гепатит із рутинного аналізу крові. Він, найімовірніше, заразився під час операції в Південній Африці десятиліття тому. «Моєю першою реакцією була недовіра, - каже він. - Я не почувався хворим» [3].
Саме через цю тишу вірусні гепатити разом забирають близько 1,3 мільйона життів на рік - це друга за смертністю інфекційна причина у світі, приблизно на рівні з туберкульозом. І приблизно 80% людей із гепатитом C у світі ніколи не отримували лікування, здебільшого тому, що не знають про діагноз [4].
Чому Україна є в англійському списку ризику
Одразу застережу від спокуси, у яку я сама мало не потрапила: порядок країн у такому переліку - це ще не рейтинг. Він може бути алфавітним чи довільним, і жодного публічного пояснення, що список ранжований за ризиком, я не знайшла. Тому висновок про «пріоритет» із порядку рядків будувати не можна. Важливо інше: Україна в цьому переліку взагалі є [14]. І ось чому.
Англія не обрала Україну з політичних міркувань. Це епідеміологія.
Моделювальне дослідження, опубліковане в Lancet Regional Health - Europe у 2025 році, оцінює поширеність гепатиту C в Україні приблизно в 4,6% дорослого населення проти 0,7% у країнах ЄС [5]. Це різниця в шість-сім разів - і тут бази порівняння однакові, обидві цифри про дорослих.
А от порівнювати ці 4,6% з англійськими 0,11% [2] «в лоб» не можна, і я не робитиму цього. Українську цифру рахують від дорослого населення, англійську - від усього населення, разом із дітьми, у яких гепатит C трапляється рідко. Знаменники різні, тож будь-який «множник у стільки-то разів» був би трюком. Розрив між країнами точно великий - на порядок або більше, - але назвати точний коефіцієнт за наявними даними чесно не вийде.
Єдине вимірювання, а не модель, яке в нас є: національне серологічне дослідження, опубліковане в Eurosurveillance у 2025 році. У 6 376 дорослих українців антитіла до вірусу гепатиту C знайшли у 3,3% [6].
І тут потрібне уточнення, без якого цифри легко переплутати. Антитіла означають «організм колись стикався з вірусом», а не «вірус є в крові зараз»: частина людей одужує спонтанно, без жодного лікування - оцінки такого самостійного одужання коливаються приблизно від 15% до 45% інфікованих, найчастіше їх узагальнюють як «десь чверть» [4]. Тому 3,3% - це рівень контакту з вірусом, і частка людей з активною (хронічною) інфекцією нижча за нього. Моделювання ж зазвичай оцінює саме активну інфекцію - це різні величини, і порівнювати їх «в лоб» теж не можна.
Важлива деталь про самі 3,3%: зразки збирали в червні-липні 2021 року. До повномасштабного вторгнення. Тобто це знімок довоєнної країни - за роки війни, з переливаннями крові й масовими втручаннями, рівень контакту з вірусом навряд чи став меншим. Але це не автоматично означає, що активної інфекції в популяції рівно 3,3% чи більше: точнішу цифру дав би тільки повторний національний замір із ПЛР.
Чому так склалося - теж не таємниця. Сторінка NHS, через яку замовляють безкоштовний домашній тест, прямо називає причини, через які пропонує тестування вихідцям зі Східної Європи: медичні й стоматологічні процедури в минулому, коли одноразовий інструмент був радше винятком, і переливання крові до того, як донорську кров почали системно перевіряти на цей вірус [14].
І ще одна цифра, яка пояснює англійський інтерес. Те саме моделювання оцінює, що переміщення 3,67 мільйона українців у 2020-2024 роках додало країнам ЄС приблизно 154 тисячі людей із гепатитом C (діапазон невизначеності 125-202 тисячі) [5]. Європа шукає нас не з доброти. Вона рахує власні майбутні цирози.
Одна таблетка на день, 12 тижнів - і в більшості людей вірус зникає
Тут починається частина, у яку люди старшого віку часто не вірять, бо пам'ятають інтерферон: пів року уколів, гарячка, депресія, випадіння волосся - і одужував, залежно від генотипу вірусу, приблизно кожен другий.
Цього більше немає з 2014 року.
Препарати прямої противірусної дії - це таблетки, які блокують білки, потрібні вірусу для розмноження. У дослідженні ASTRAL-1, опублікованому в New England Journal of Medicine, комбінацію софосбувіру з велпатасвіром давали 12 тижнів, одна таблетка на день. Це було рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване випробування, тобто найсуворіший із реалістичних для цієї галузі форматів. Стійка вірусологічна відповідь (СВВ) - це коли через 12 тижнів після кінця курсу вірусу в крові не знаходять, і на практиці це означає одужання - становила 99% [7].
Це не той випадок, коли ефект тримається на одному дослідженні. Чинні настанови AASLD та IDSA описують спрощену схему: більшості дорослих, які лікуються вперше, не потрібне навіть визначення генотипу вірусу - препарат працює проти всіх основних генотипів [8].
Що тут вирішує лікар, а не інтернет: перед стартом курсу перевіряють ліки, які людина вже приймає, бо частина з них із противірусними не поєднується або потребує корекції - настанови окремо називають аміодарон, деякі статини та інгібітори протонної помпи. Так само перед лікуванням обов'язково перевіряють на гепатит B: у людей із коінфекцією можлива реактивація вірусу гепатиту B під час терапії, тому за ними стежать окремо [8]. Це не привід боятися лікування - це привід не купувати таблетки «за порадою знайомого».
Одразу про важливе обмеження, яке зазвичай губиться в новинах: одужання не залишає імунітету. Перенесений і вилікуваний гепатит C не захищає від повторного зараження, тому людям, у яких ризик триває, настанови рекомендують періодично тестуватися знову [8]. Саме тому англійські дані показують нові інфекції серед людей, які вживають ін'єкційні наркотики, попри те що ліки в країні доступні.
І ще одне, що часто випадає з розмови. Якщо на момент лікування печінка вже мала виражений фіброз або цироз, СВВ не закриває історію: ризик раку печінки знижується, але не зникає, тому настанови AASLD та IDSA рекомендують таким людям довічний скринінг - УЗД печінки кожні шість місяців навіть після успішного лікування [8]. Для людей без вираженого фіброзу такого спостереження не потрібно - але саме тому стадію фіброзу оцінюють ще до курсу.
Мені найбільше подобається дослідження MINMON, опубліковане в Lancet Gastroenterology & Hepatology у 2022 році. 399 пацієнтів у Бразилії, ПАР, Таїланді, Уганді й США отримали 12-тижневий курс і жодного планового візиту до лікаря між початком лікування і фінальним аналізом. Вилікувалися 95% [9]. Обмеження назву відразу, бо воно суттєве: це одногрупове відкрите дослідження (без контрольної групи й без осліплення), усі учасники отримували ту саму схему. Тобто воно показує, що спрощений підхід працює, але не порівнює його безпосередньо зі звичайним наглядом. Усе одно це дослідження про те, чи можна лікувати гепатит C без гепатологічного центру під боком. Виявилося, що можна - і для країни з пошкодженою інфраструктурою та мільйонами переміщених людей це важливіша новина, ніж чергові 99% у стерильних умовах.
Про «8 тижнів» із заголовків: короткий курс - це інша комбінація, глекапревір з пібрентасвіром, перевірена в дослідженні EXPEDITION-8 у людей із компенсованим цирозом, які лікуються вперше: стійка вірусологічна відповідь там була близько 98% [10]. Але в українській державній програмі закуповують софосбувір з велпатасвіром і софосбувір з даклатасвіром - тобто 12 тижнів. Не розраховуйте на вісім.
Найсильніше заперечення проти цих ліків - і чим на нього відповіли
Тепер чесна частина, яку зазвичай не розповідають.
У 2017 році Cochrane - організація, яка робить найсуворіші систематичні огляди в медицині - опублікувала аналіз 138 випробувань за участю 25 232 людей і 51 різного препарату. Висновок був незручний: так, ліки надійно прибирають вірус із крові, але зникнення вірусу - це сурогатний показник, тобто замінник справжнього результату. Огляд не зміг ні підтвердити, ні спростувати, що ці препарати зменшують смертність, бо випробування були короткі й не розраховані на підрахунок смертей [11].
Це спричинило справжню бійку. IDSA та AASLD випустили формальне заперечення в Clinical Infectious Diseases [12].
Відповідь по суті дало французьке дослідження HEPATHER, опубліковане в Lancet у 2019 році: 9 895 дорослих із хронічним гепатитом C, 32 центри, спостереження в середньому близько трьох років. Серед тих, хто отримав лікування, смертність від усіх причин була приблизно вдвічі нижчою, ніж серед нелікованих (скориговане відношення ризиків, hazard ratio, 0,48), а рак печінки траплявся приблизно на третину рідше [13]. Обмеження очевидне і його треба назвати: людей не розподіляли випадково, лікованих і нелікованих могли відрізняти й інші речі. Це рівно те, проти чого заперечувала Cochrane.
Моя позиція така. Формально Cochrane має рацію: рандомізованого випробування, де половину людей 15 років навмисно не лікують, щоб порахувати смерті, не було і не буде - жодна етична комісія цього не пропустить. Але коли ціла країна пролікувала сто тисяч людей і за десятиліття смертність від гепатиту C впала на 36%, а перші госпіталізації через ускладнення - на 31,9% за п'ять років [2], а NHS прогнозує падіння потреби в пересадці печінки приблизно на 80% за наступне десятиліття [1] - це вже не сурогат. Це населення.
Вузьке місце - не ліки, а аналіз
Ось що в англійському звіті здалося мені найважливішим для нас.
Англія виконала цільовий показник ВООЗ щодо лікування: терапію почав 81% діагностованих, а серед тих, хто дійшов до спеціаліста - 97% [2]. Ліки є, вони працюють, система їх видає.
І при цьому Англія провалила показник діагностики: свій статус знають 84,6% інфікованих замість потрібних 90% [2]. Провалила й показник нових інфекцій серед людей, які вживають ін'єкційні наркотики: 4,4 нових випадки на 100 людино-років замість цілі «не більше 2», і серед цієї групи про свою інфекцію знають лише 28% [2].
Тобто найбагатша система охорони здоров'я, десять років цілеспрямованої програми - і все одно застрягла саме на етапі «людина здала аналіз». Не на етапі «людині не вистачило ліків».
Що вони роблять, щоб це зрушити: тестують кров усіх, хто потрапляє до відділень невідкладної допомоги у великих містах, якщо людина не відмовиться (так знайшли 1 900 раніше невідомих випадків з 2022 року), питають про переливання крові при реєстрації в сімейного лікаря і три роки роздають безкоштовні домашні тести поштою [1][14].
В Україні такої машини немає. Є доступні безкоштовні аналізи - але тільки для тих, хто по них прийде.
«Елімінація» не означає, що вірус зник
Слово «елімінація» звучить як «перемогли назавжди». Це не так, і плутанина тут шкідлива.
За визначенням ВООЗ елімінація гепатиту C - це досягнення набору порогів: скорочення нових інфекцій на 90% і смертності на 65% порівняно з 2015 роком, менше 5 нових випадків на 100 тисяч населення і менше 2 смертей на 100 тисяч [15]. Вірус при цьому продовжує циркулювати, що англійські дані про нові інфекції серед споживачів наркотиків і показують.
І це все одно рідкісне досягнення. Аналіз 33 національних профілів елімінації знайшов, що цільового показника смертності досягають лише близько 15% країн, а показника захворюваності - 14% [16]. Глобально ситуація радше сумна: за звітом ВООЗ 2026 року смертність від вірусних гепатитів від 2015-го впала лише приблизно на 12% при плані −65% [17].
Англія - виняток, а не тренд. Тому її досвід і вартий читання.
Що з цього випливає особисто для вас
Перше: чи ви взагалі в групі ризику. За британськими й українськими критеріями разом це переважно ті, хто:
- отримував переливання крові або її компонентів приблизно до середини 1990-х, коли донорську кров ще не перевіряли системно [14];
- проходив медичні чи стоматологічні маніпуляції в радянській системі, коли одноразовий інструмент був винятком [14];
- має татуювання, пірсинг або робив манікюр там, де інструмент не стерилізують у сухожарі чи автоклаві;
- будь-коли вживав ін'єкційні наркотики, навіть одноразово, навіть 25 років тому - це група з найвищим ризиком і найгіршою обізнаністю про свій статус: в Англії, попри десять років програми, про свою інфекцію в ній знають лише 28% [2];
- отримував кров або мав поранення після 2022 року.
Про останній пункт скажу прямо: опублікованих українських даних про поширеність гепатиту C серед поранених я не знайшла. Механічно ризик очевидний - переливання в польових умовах, масивні втручання, - але цифри в мене немає. І це саме по собі проблема: група, про яку в країні з війною мали б знати найбільше, статистично невидима.
Друге: як виглядає перевірка. Вона двоетапна, і плутанина тут коштує людям нервів. Спершу аналіз на антитіла (анти-HCV). Він показує, чи стикався організм із вірусом колись - але частина людей одужує спонтанно (за різними оцінками, приблизно 15-45% інфікованих, найчастіше кажуть «десь чверть»), і вірусу в них уже немає [4]. Тому позитивний перший тест - це ще не діагноз. Потрібен другий: ПЛР на РНК вірусу (полімеразна ланцюгова реакція - метод, який шукає генетичний матеріал самого вірусу в крові). Тільки він відрізняє «колись перехворів» від «інфекція активна просто зараз».
І тут же - річ, яку в новинах майже ніколи не пишуть, а вона критична саме для тих, кого я перелічила вище. Антитіла з'являються не одразу після зараження: зазвичай через 4-10 тижнів, у частини людей пізніше, а в людей з ослабленим імунітетом можуть не з'явитися взагалі. Тому негативний анти-HCV надійно закриває питання тоді, коли від можливого контакту минуло щонайменше близько трьох місяців. Якщо контакт був недавно або ризик триває - поранення, переливання, ін'єкційні наркотики, - потрібен або повторний тест пізніше, або одразу ПЛР на РНК вірусу; що саме і коли, вирішує лікар [8].
Третє: гроші. Швидкий тест на антитіла у свого сімейного лікаря за декларацією - безкоштовно, за програмою медичних гарантій; при позитивному результаті ПЛР теж безкоштовно [18]. Лікування безоплатне для дорослих і дітей від 12 років, препарати закуповує МОЗ, найбільша партія - 19 300 курсів у грудні 2024 року, лікування доступне більш ніж у 200 закладах, актуальний перелік ЦГЗ тримає на phc.org.ua [19][20]. Якщо не хочете чекати або немає декларації: у приватних лабораторіях анти-HCV коштує близько 630 грн і робиться за день, якісна ПЛР - від 850 грн, приблизно чотири робочі дні [21][22].
Шлях починається з одного забору крові. Якщо перший тест негативний і від можливого контакту з вірусом минуло щонайменше три місяці - на цьому все й закінчується. Якщо позитивний - буде ще один візит на ПЛР, і вже він скаже, чи є вірус зараз.
Скільки нас насправді - ніхто не знає, і це частина проблеми
Я не можу назвати вам точну цифру, скільки українців мають гепатит C, бо її не існує. Є два опубліковані числа, і кожне міряє щось своє:
- 3,3% - вимірювання 2021 року, серопревалентність антитіл: частка дорослих, які колись стикалися з вірусом. Частина з них уже одужала сама [6].
- 4,6% - моделювання Polaris/Lancet, оцінка активної інфекції серед дорослих, побудована на припущеннях моделі [5].
Центр громадського здоров'я оперує і власними оцінками поширеності, але конкретної публікації з методологією, на яку можна дати посилання, я не знайшла - тому не наводжу тут ані відсотка, ані абсолютної кількості хворих. Краще один порожній рядок, ніж число без походження.
Два числа, два методи, жодного перепису. Реєстр після 2022 року працює з перебоями, частина медичних закладів знищена, мільйони людей змінили місце проживання.
Англійські 0,11% - теж модель, а не підрахунок голів, і рахують її від усього населення, тому з нашими «дорослими» відсотками вона напряму не порівнюється [2]. Різниця в іншому: їхня модель спирається на десять років щільного тестування, а наша - на одне довоєнне обстеження й припущення.
Ось моя позиція, і вона не про статистику. Англії знадобилося десятиліття, національна програма, тестування у відділеннях невідкладної допомоги і безкоштовні тести поштою, щоб знайти своїх людей - і вона досі не дотягнула до 90%. В Україні такої машини не буде найближчими роками, і чекати, поки вона з'явиться, немає сенсу.
Зате в нас є та сама річ, яка в Англії спрацювала: ліки, які лікують понад 95% і які держава дає безкоштовно. Не працює тільки перша ланка - людина, яка прийшла і здала кров. Цю ланку в українському випадку доводиться замикати вручну - самостійно.
Коротко: що зробити цього тижня
- Пройдіться по списку ризиків вище. Якщо впізнали себе бодай в одному пункті, а аналізу ніколи не здавали - переходьте до пункту 2.
- Запишіться до сімейного лікаря, з яким є декларація, і попросіть тест на анти-HCV: за програмою медичних гарантій він безкоштовний [18]. Без декларації - приватна лабораторія, близько 630 грн, результат наступного дня [21].
- Негативний результат закриває питання, якщо від можливого контакту минуло щонайменше близько трьох місяців. Якщо експозиція була недавньою або триває (поранення, переливання, ін'єкційні наркотики) - потрібен повторний тест пізніше або одразу ПЛР на РНК вірусу, за рішенням лікаря [8]. Позитивний результат - це ще не діагноз: підтверджує його та сама ПЛР, і за направленням лікаря вона теж безкоштовна [18].
- Якщо ПЛР підтвердила активну інфекцію - лікування в державній програмі безоплатне, курс 12 тижнів, перелік закладів ЦГЗ оновлює на phc.org.ua [19][20]. Перед стартом покажіть лікарю всі ліки, які приймаєте, і не пропускайте аналіз на гепатит B - це стандартна частина підготовки [8].
- Якщо лікування закінчилося успішно, а фіброз був вираженим або вже був цироз - спостереження триває: УЗД печінки кожні шість місяців, довічно [8].
- Якщо ризик триває (ін'єкційні наркотики, регулярні переливання) - пам'ятайте, що одужання не дає імунітету, і тестуйтеся повторно [8].
Я не ваш лікар і не можу призначати обстеження - усе вирішується з тим, хто вас веде. Але це той рідкісний випадок у медицині, де перший крок короткий, дешевий і має ясний сенс: один забір крові або знімає питання повністю, або вчасно відкриває шлях до лікування, яке працює. А якщо печінка вже встигла постраждати - до лікування додається просте регулярне спостереження, і це теж керована історія, а не вирок.
І ще одне, чого я досі не розумію: чому країна, яка щодня переливає кров пораненим, не має жодного опублікованого дослідження про гепатит C у цій групі. Ліки в нас є. Даних - ні.
Віта Лозова, медична журналістка LongLife Media
Категорія: Здоров'я
Теги: гепатит C, скринінг, аналізи, печінка, інфекційні хвороби, NHS, ВООЗ, безкоштовна медицина, Україна, профілактика