Привіт! Уяви: дитині 8 років, і вона їсть тільки макарони без соусу, білий хліб і яблука. Усе інше — «фу», «пахне дивно», «не та текстура». Батьки чують від родичів: «Зголодніє — з'їсть». А дитина не зголодніє. І це не каприз.

Йдеться про ARFID — Avoidant/Restrictive Food Intake Disorder, або «розлад уникаючого/обмежувального прийому їжі». Це окремий діагноз, який з'явився в DSM-5 у 2013 році і отримав код 6B83 у новій класифікації ВООЗ ICD-11 (NCBI StatPearls).

Розберемося, чим ARFID відрізняється від звичайної дитячої вибагливості, як його розпізнати і що каже доказова медицина про лікування. 🧠

ARFID — це не анорексія

Перше і найважливіше: ARFID — не про фігуру. Дитина з анорексією обмежує їжу, бо боїться поправитись і має спотворене сприйняття власного тіла. Дитина з ARFID обмежує їжу з зовсім інших причин — і її абсолютно не хвилює, як вона виглядає.

Дослідники з Гарвардської медичної школи Дженніфер Томас і Кеміс Едді виділяють три основні «фенотипи» ARFID (Cambridge University Press, 2019):

  1. Сенсорна чутливість — дитину «вибиває» текстура, запах, колір, температура їжі. Це не вередливість, а реальна неприязнь на рівні нервової системи.
  2. Страх аверсивних наслідків — після епізоду блювання, удавлення чи сильного болю в животі дитина починає боятися їсти взагалі або уникає певних продуктів.
  3. Низький інтерес до їжі — дитина просто не відчуває голоду, забуває їсти, насичується кількома ложками.

Часто ці три фенотипи поєднуються в одного пацієнта.

Наскільки це поширено

За даними популяційного дослідження Hay і колег у журналі Journal of Eating Disorders (2017), 3-місячна поширеність ARFID у дорослих австралійців — близько 0,3%, тобто 1 людина з 300 (повний текст).

Але серед дітей і підлітків цифри помітно вищі. Репрезентативне австралійське дослідження підлітків 2023 року в тому ж журналі показало можливий ARFID у 1,98% (95% CI 1,63–2,41%) — приблизно 1 з 50 (Springer, 2023).

А серед дітей з розладами аутистичного спектра поширеність ARFID сягає 21% (Koomar та ін., 2021) (PMC). У цьому ж дослідженні Koomar і колеги, проаналізувавши когорту понад 30 000 дітей із даних SPARK, показали, що серед дітей з ARFID аутизм трапляється приблизно у 14 разів частіше, а розлад дефіциту уваги і гіперактивності (РДУГ; в деяких джерелах — ГРДУ) — приблизно у 9 разів частіше, ніж у середньому в популяції (Koomar et al., 2021, PMC).

Як ми вже писали про дискусію навколо психічного здоров'я підлітків, статистика — це не вирок, а сигнал звернути увагу.

Чим ARFID шкодить тілу

Найретельніший на сьогодні систематичний огляд і мета-аналіз 132 досліджень опублікували James і колеги у BMJ Paediatrics Open (2024) (повний текст PMC). Що вони знайшли:

  • 67% дітей з ARFID споживають менше 80% рекомендованої добової норми шести і більше мікронутрієнтів.
  • Електролітні аномалії — у 23–74% випадків.
  • Затримка росту — від 1,4% до 51% (велика гетерогенність між дослідженнями).
  • Серйозні ускладнення трапляються рідко, але вони реальні: ксерофтальмія (сухість і ураження рогівки через дефіцит вітаміну А, може призводити до сліпоти), оптична нейропатія (ушкодження зорового нерва через брак B12 і фолієвої кислоти, погіршує зір), енцефалопатія Верніке (гостре ураження мозку через дефіцит вітаміну B1, проявляється сплутаністю свідомості й порушенням координації), цинга (дефіцит вітаміну С), рахіт (D), залізодефіцитна анемія.
  • Тахікардія — частота серцевих скорочень в середньому на 13 ударів вища, ніж у пацієнтів з анорексією при тій же вазі.
  • Зниження мінеральної щільності кісток — навіть у дітей зі здоровим індексом маси тіла.

Останнє важливо: дитина з ARFID може мати нормальну або навіть підвищену вагу. ARFID — це не завжди про худорлявість. Тому орієнтуватися тільки на вагу — помилка.

Якщо знайомі ситуації з дефіцитами, у нас є окремі матеріали про дефіцит вітаміну B12 і дефіцит вітаміну D в Україні.

Червоні прапорці для батьків 🚩

За клінічними настановами Royal College of Psychiatrists щодо медичного нагляду при розладах харчової поведінки (CR233, 2022) і даними мета-аналізу James 2024, варто звернутися до фахівця, якщо:

  • У раціоні дитини стабільно менше 20 різних продуктів, і список звужується, а не розширюється.
  • Дитина уникає цілих груп їжі (фрукти, овочі, білки) за сенсорними характеристиками.
  • Після епізоду блювання чи удавлення з'явився страх ковтати або їсти певні продукти.
  • Втрата ваги, зупинка зростання за педіатричною кривою, відставання у фізичному розвитку.
  • Втома, блідість, ламкі нігті, випадіння волосся — ознаки дефіциту заліза, цинку чи вітамінів.
  • Прийоми їжі займають понад 30 хвилин і супроводжуються скандалами щодня.
  • Дитина відмовляється їсти поза домом, у садочку, у школі, в гостях — і це впливає на її соціальне життя.

Жодна з цих ознак сама по собі не означає ARFID. Але їх поєднання — серйозний привід обстежитися.

Скринінг: 9 питань NIAS

Найпоширеніший скринінговий інструмент — NIAS (Nine Item ARFID Screen), розроблений Зікграф і Елліс у 2018 році (PubMed). Дев'ять тверджень оцінюються за 6-бальною шкалою і покривають три фенотипи:

  • Перебірливість/сенсорика: «Я їм дуже вузький набір продуктів», «Мене не цікавлять нові продукти», «Текстура багатьох страв мені неприємна».
  • Низький апетит: «Я майже не відчуваю голоду», «Швидко насичуюсь», «Їсти — це обов'язок, а не задоволення».
  • Страх наслідків: «Боюся вдавитися», «Боюся, що мені стане погано від їжі», «Уникаю їжі через страх».

Для дітей є валідизований клінічний інтерв'юер PARDI-AR-Q (Bryant-Waugh, 2022), який у дослідженні правильно ідентифікував 90% випадків ARFID за критеріями DSM-5 (Journal of Eating Disorders).

Важливо: NIAS і PARDI — це скринінг, а не діагноз. Діагноз ставить лікар.

Маршрут до спеціаліста в українських реаліях

За даними МОЗ, в Україні менше 300 дитячих психіатрів на всю країну. ICD-11 (де ARFID має код 6B83) офіційно імплементується з 2022 року, але українські валідизації NIAS і PARDI поки відсутні.

Реалістичний маршрут:

  1. Педіатр — загальне обстеження, ріст, вага, базові аналізи (загальний аналіз крові, феритин, вітамін D, B12, цинк).
  2. Дитячий гастроентеролог — виключити органічні причини (рефлюкс, целіакія, харчова алергія, моторні розлади).
  3. Дитячий психіатр або клінічний психолог із КПТ — діагностика ARFID і план лікування.
  4. Дієтолог — корекція раціону без втрати «безпечних» продуктів.

Реалістичні очікування щодо НСЗУ. За пакетом первинної медичної допомоги НСЗУ безкоштовно покриваються базові аналізи на рівні сімейного лікаря, але не вся розширена панель. Загальний аналіз крові зазвичай доступний за програмою; натомість феритин, вітамін D, B12 і цинк часто або частково покриваються лише за окремими пакетами стаціонару/спеціалізованої допомоги, або ж пацієнти здають їх платно в приватних лабораторіях. Перед візитом варто уточнити у сімейного лікаря та на сайті НСЗУ, що саме входить у ваш пакет — це допоможе спланувати бюджет.

Доказове лікування: CBT-AR і food chaining

Перша лінія лікування — CBT-AR (Cognitive-Behavioral Therapy for ARFID), розроблена Томас і Едді. У відкритому proof-of-concept дослідженні 2020 року в International Journal of Eating Disorders з 20 дітьми 10–17 років (PMC):

  • 85% оцінені терапевтами як «значно» або «дуже значно» покращились.
  • У середньому діти ввели в раціон 16,7 нових продуктів.
  • Діти з недостатньою вагою набрали ~5,2 кг.
  • 70% після курсу більше не відповідали критеріям ARFID.

Обмеження дослідження: мала вибірка, відсутність контрольної групи, переважно легкі-помірні випадки. Це не RCT з активним порівнянням — їх для ARFID поки немає, що підкреслює scoping review Willmott і колег 2024 року (Wiley).

Дієтологічна стратегія — food chaining («ланцюжок їжі»). За оглядом Białek-Dratwa і колег у журналі Nutrients (2022) (PMC), принципи такі:

  • Поступове розширення раціону через схожі за текстурою, кольором, смаком продукти.
  • Ніколи не прибирати «безпечні» продукти під час впровадження нових.
  • Одна модифікація за раз.
  • Передбачуваний режим прийомів їжі.
  • Мультидисциплінарна команда: педіатр + дієтолог + психотерапевт.

Чого НЕ робити

  • Не примушувати їсти силою — це підсилює страх і відразу.
  • Не порівнювати з іншими дітьми («а ось Маша їсть усе»).
  • Не використовувати їжу як покарання чи нагороду.
  • Не прибирати з раціону ті 5–10 продуктів, які дитина їсть, бо «вони не корисні». Спочатку розширюємо, потім оптимізуємо.
  • Не ставити діагноз самостійно за статтею в інтернеті (включно з цією 😉).

Що можна зробити вже сьогодні

  1. Веди харчовий щоденник тиждень: запиши все, що дитина з'їла, час прийому, реакцію. Це знадобиться педіатру і психологу.
  2. Пройди скринінг NIAS (можна знайти англомовний оригінал за посиланням вище) — якщо за двома і більше субшкалами високі бали, це привід обговорити з лікарем.
  3. Запиши дитину на огляд до педіатра і попроси базову панель: загальний аналіз крові, феритин, вітамін D, B12, цинк. Уточни у сімейного лікаря, що покривається пакетом НСЗУ, а що доведеться здавати платно — це допоможе уникнути сюрпризів.

ARFID — це не вирок і не «погане виховання». Це окремий діагноз з працюючими інструментами лікування. Чим раніше розпізнати — тим легший шлях. 🌿

Цей матеріал має інформаційний характер і не замінює консультацію лікаря. Якщо ви помічаєте у дитини стійкі порушення харчування — зверніться до педіатра або дитячого психіатра.