Ти бачиш, що людині в палаті гіршає. Кажеш це черговій медсестрі. Тебе ввічливо вислуховують, і нічого не змінюється.
Вчора я писала про те, як розпізнати погіршення. Сьогодні - про другу половину тієї ж проблеми, важчу, бо тут майже нічого не залежить від тебе.
22 вересня 2026 року NHS England розгорнула «Правило Марти» в усіх відділеннях невідкладної допомоги Англії [1][2]. Пацієнт або його родич може цілодобово викликати незалежну команду критичної допомоги, якщо бачить, що стан погіршується, а лікарі відділення не реагують. Не написати скаргу. Покликати іншу команду, зараз.
Механізм назвали на честь Марти Міллз. Їй було 13, вона впала з велосипеда, травмувала підшлункову й померла від септичного шоку в лондонській King's College Hospital у серпні 2021-го [3]. Внутрішнє розслідування нарахувало п'ять окремих моментів, коли дитину варто було перевести в реанімацію, а коронер дійшов висновку, що за вчасного скерування вона найімовірніше вижила б [4]. Батьки неодноразово казали лікарям, що бояться септичного шоку на довгі вихідні. Їх слухали ввічливо. Ліжко в реанімації стояло вільне.
Проблема була не в тому, щоб побачити, а в тому, що з цим не було куди піти
Уповноважена з безпеки пацієнтів назвала це епістемічною несправедливістю: свідчення людини чують, але не вважають знанням. Незалежні розслідувачі описали ще й бар'єр усередині самої лікарні: попросити консультацію реаніматолога читалося як визнання власної слабкості.
Тому «Правило Марти» - не гаряча лінія, а три речі одразу: цілодобовий доступ персоналу до команди критичної допомоги, такий самий доступ для пацієнта й родини і щоденне структуроване опитування хворого та його рідних про стан.
Сім із десяти тривог, яких прилади не бачили, змінили лікування
За вересень 2024 - червень 2026 на лінію надійшло близько 17 500 звернень, 72% через родинний канал [5]. Гострого погіршення стосувалися 5 299; лікування змінили у 3 174 випадках, зокрема 685 разів людину перевели в реанімацію або показали спеціалісту.
У першій фазі переведенням у реанімацію закінчилися 14 звернень із 573, тобто 2,4%. Звучить як провал, але саме так і має працювати страхувальна сітка: вона спрацьовує рідко. Цікавіша інша цифра. Серед дзвінків, які шкала раннього попередження сама по собі не підняла б, майже сім із десяти закінчилися зміною лікування. Родина бачить те, чого прилади ще не показують.
Сама ідея, що окрема команда швидкого реагування рятує, спирається на метааналіз 29 досліджень у Critical Care: зупинок серця в лікарні стає приблизно на третину менше, а смертність знижується приблизно на десяту частину [6]. Різниця між цими двома числами чесна: врятувати від зупинки серця легше, ніж від хвороби, яка до неї веде. Дослідження там переважно обсерваційні, «до і після», дуже різнорідні.
Під самим механізмом доказів менше, ніж хотілося б
Кокранівський огляд систем раннього попередження просіяв близько 5 000 досліджень і знайшов лише два рандомізовані, до того ж із суперечливим результатом [7]. Систематичний огляд 2026 року, що зібрав 35 досліджень систем ескалації, ініційованої пацієнтом і родиною, назвав дуже людську причину, чому вони не працюють: люди про такі канали здебільшого не знають, бояться зіпсувати стосунки з персоналом і чекають, поки ескалацію почне медик [8]. Про клінічну ефективність саме родинного каналу систематично зібраних доказів досі немає [9].
Механізм упроваджують на цілу країну, спираючись радше на адміністративну статистику, ніж на випробування. Етики в Journal of Medical Ethics сперечаються навіть із рамкою: коректніше говорити не про «право пацієнта», а про обов'язок системи, інакше прохання про перегляд читається як недовіра [10].
В Україні права вимагати консиліум просто немає
По українських сайтах ходить твердження, що стаття 6 Основ законодавства дає пацієнтові право вимагати консиліум. Я перечитала закон повністю: слово «консиліум» є там рівно в одному місці, у статті 52, і лише про констатацію смерті мозку [11]. Положення МОЗ про консиліум - п'ять пунктів, теж тільки про смерть мозку [12]. Формулювання про «консиліум на прохання» - калька з російського законодавства. Роками людям радять вимагати те, чого в законі немає.
Що є насправді. Стаття 39 зобов'язує медпрацівника надати інформацію про стан здоров'я, прогноз і ризик для життя, і батьки мають це право щодо дитини, із застереженням: закон дозволяє дати неповну інформацію, якщо повна зашкодить лікуванню [11]. Стаття 34 дає право вимагати заміни лікаря, стаття 38 - вибір лікаря й закладу. Українська настанова з реанімації 2024 року прямо вимагає від лікарень мати систему раннього попередження і дозволяти всьому персоналу кликати на допомогу [13]. Статус у неї довідковий, не обов'язковий.
Числа і запис у карті працюють там, де «мені здається, їй гірше» не працює
Різниця між тривогою і запитом, який лікар зобов'язаний обробити, - це час, числа і запис.
Назви частоту дихання (порахуй вдихи за хвилину: це найчутливіший і найчастіше невиміряний показник), сатурацію й пульс із пульсоксиметра, температуру (зниження записуй теж), скільки годин людина не мочилася, чи з'явилася нова сплутаність свідомості. Це параметри шкали NEWS2, якою в Британії відстежують погіршення [14].
Фраза для чергового вночі: «О 21:00 частота дихання була 18, зараз 26. Сатурація 91. Не мочився 8 годин. Прошу оглянути і внести мою скаргу та ці показники до медичної карти стаціонарного хворого, форма 003/о, із зазначенням часу» [15]. Карта зберігається 25 років, тож це юридичний слід, а не жест.
Якщо реакції немає: завідувач відділення, керівник закладу, місцеве управління охорони здоров'я, контакт-центр НСЗУ 16-77 [16]. Тут поправка до того, що зазвичай пишуть: лінія не цілодобова, оператори працюють у робочі дні приблизно з 9:00 до 18:00 [17]. Вночі вона не допоможе. Вночі допомагає завідувач і запис у карті.
Я не можу сказати тобі, коли твоє занепокоєння клінічно виправдане; цього ніхто не скаже дистанційно. Але британські дані показують дивну річ: навіть коли прилади спокійні, родич досить часто має рацію. Турбує мене інше. Канал, який нарешті дали людям, поки тримається на адміністративній статистиці, а не на випробуваннях, і рандомізованого дослідження я досі не бачила. Поки його немає, я все одно думаю, що запис у карті о третій ночі кращий за очікування до ранку.